Основні положення теми. Заняття проводиться, як індивідуально-групове Студенти вдома готують письмові відповіді на питання з теми

Заняття проводиться, як індивідуально-групове Студенти вдома готують письмові відповіді на питання з теми. Методом опитування, відповіді на ситуаційні задачі викладач виявляє ступінь підготовки. Під час клінічного розгляду хворих студенти вчаться збирати анамнез, обстежувати хворих, читати рентгенограми, складати план лікування, підбирати необхідні фіксатори для остеосинтезу кісток, інструменти для скелетного витягу, встановлюють можливі ускладнення, тривалість іммобілізації гіпсовими пов'язками. В кінці заняття викладач підводить підсумок і називає контрольні питання наступної теми.

План проведення заняття за учбовими питаннями.

1. Особливості обстеження хворих з переломами.

При опитуванні хворих з переломом з'ясовують механізм виникнення травми. Під час огляду хворого для порівняння одночасно обстежують хвору і здорову кінцівки. Звертають увагу на стан шкірних покривів, наявність ран, гематом, конфігурацію суглобів, положення, деформацію, видиме укорочення кінцівки

При пальпації визначають місцеву температуру, болючість, патологічну рухомість відламків, кісткову крепітацію, флуктуацію, пульсацію на периферичних судинах. Визначають нормальну вісь кінцівки (для нижньої кінцівки вісь проходить від передньої верхньої ості клубової кістки через середину наколінника і проміжок між першим і другим пальцями ступні, для верхньої кінцівки - лінія подовжньої осі проходить через центр головки плечової кістки, головки променевої і ліктьової кістки). Сантиметровою стрічкою вимірюють відносну довжину верхньої кінцівки (від великого горбика до кінця третього пальця), нижньої - від передньої верхньої ості клубової кістки до верхівки медіальної кісточки.

2. Визначення поняття "перелом," механізми його утворення.

Перелом (factura) - повне порушення цілісності кістки, викликане швидкою дією зовнішньої сили, або внаслідок патологічного стану кістки (пухлина, остеомієліт та інші).

Тріщина (fissura) - це часткове пошкодження кістки без зміщення відтомків. Тріщина кістки частіше спостерігається у вигляді крайових пошкоджень плоских кісток (кістки склепіння і основи черепа, таза лопатки).

В залежності від механізму виникнення переломи настають від прямої і непрямої сили, здушення, згинання, скручування, відрив. Ступінь порушення кістки обумовлюється швидкістю і тривалістю дії травматичного зовнішнього фактора і напрямком дії сили. Типовими переломами від стискування є компресійні переломи тіл хребців, метафізів трубчатих кісток, від згинання частіше бувають скалкові, поперечні переломи, від скручування - гвинтоподібні переломи, відривні переломи виникають при раптовому скороченні м'язів.



3. Класифікація переломів.

А. Переломи діляться на вроджені і набуті. Вроджені переломи виникають в утробі матері внаслідок неповноцінності остеогенезу скелету плода, ломкості кісток (osteogenesis imperfecta).

Набуті переломи діляться на травматичні і патологічні. Патологічні переломи виникають у хворобливо зміненій будові кістки (остеомієліті, туберкульозі, сифілісі, злоякісних пухлинах, сирингомієлії). Патологічні переломи виникають без впливу травматичного чинника.

Б. Переломи діляться на відкриті і закриті. При відкритих переломах, внаслідок пошкодження м'яких тканин ділянка перелому з'єднується з навколишнім середовищем. Відкриті переломи можуть бути забруднені патогенними мікробами.

В. В залежності від локалізації переломи діляться на епіфізарні (внутрішньосуглобові), метафізарні (біляеуглобові) і діафизарні. Діафізарні переломи можуть бути в верхній, середній і нижній третині У дітей буває перелом в ростковій ділянці і називається епіфізіолізом. У дорослих метафізарні переломи можуть бути компресійними.

Г. В залежності від розміщення площини і наявності відламків діафізарні переломи діляться на:

- поперечні,

- косі і гвинтоподібні,

- скалкові.

При поперечних переломах площина проходить поперек вісі діафіза кістки Гвинтоподібні переломи виникають при скручуванні кістки. Площина перелому нагадує спіраль.

4. Види зміщення кісткових відламків.

Зміщення відламків (dislocatio) буває первинним, під впливом механічної дії і вторинним - за рахунок скорочення м'язів, при неправильному переносі, транспортуванні потерпілого, при відсутності або неякісній транспортній іммобілізації.

Розрізняють зміщення відламків:

· по ширині (dislocatio ad latus), коли відламки розходяться в сторони;

· по довжині (dislocatio ad longitudineum), коли відламки зміщуються по повздовжній осі кінцівки внаслідок скорочення м'язів,

· під кутом (dislocatio ad axis), коли між відламками утворюється кут;

· по периферії (dislocatio ad periferiam), проходить внаслідок повороту одного відламка кістки навколо своєї осі.

В метафізарній зоні можливі вклинене зміщення при входженні проксимального відламка в дистальний.



5. Зрощення кістки.

В процесі зрощення кістки виділяють чотири стадії.

Перша стадія - репаративноі регенерації, - катаболізму тканинних структур та дедиференціації, проліферації кісткових елементів. Гематома в ділянці перелому наповнюється шматками м'яких тканин, окістя, кісткового мозку, ендосту, різними клітинними та складовими елементами їх, частками ядерної оболонки, плазматичного вмісту ДНК, фракціями РНК. елементами крові. Внаслідок спазму судин, розвитку анаеробних процесів в ділянці перелому клітини цих тканин перебувають в стані парабіозу. Утворюються органічні кислоти, виникає ацидоз. Збільшується вихід лейкоцитів, білків, накопичується значна кількість деградованих кислих муко- і глюкопротеїдів, відбувається денатурація колагену, підвищення концентрації іонів водню. Порушується обмін води у тканинах, які втрачають калій, що призводить до гіперкаліємії в ділянці перелому. Виникає дезінтеграція міжклітинної субстанції з утворенням гістаміну, брадикінину, серотоніну, ацентилхоліну. При посиленні катаболізму - розпад жирів, вуглеводів, активація глюкокортикоїдів, тироксину, порушується мінеральний та енергетичний обмін.

На непошкоджені клітини, які перебувають в стані інтерфази діють біологічно активні речовини, що утворюються внаслідок катаболізму. Біологічно активні речовини є не тільки подразниками інтерорецепторів, але й прямими хімічними індукторами клітин, що перебувають у інтерфазі, відносно проліферації та дедиференціації в молоді поліпатентні клітини - полібласти.

Друга стадія - утворення та диференціювання тканинних структур. Перебіг другої стадії залежить від загальних та місцевих умов: стану потерпілого, супутніх захворювань, якості співставлення відламків. Їх нерухомості, відновлення капілярного кровообігу. При активному проростанні капілярів у напрямку кінців відломків, забезпеченні поживними речовинами та киснем полібласти диференціюються в остеобласти, які продукують остеоі'дну тканину. В таких випадках процес репаративної регенерації відбувається за типом прямого остеогенезу. У випадках травмування капілярів рухомими відломками полібласт диференціюється в хондробласт, у якого нижчі енергетичні потреби.

Хондробласти продукують хондроїдну проміжну тканину, яка шляхом метаплазії перетворюється на остеоїдну тканину. Цей непрямий шлях репаративної регенерації значно довший При значному зміщенні відламків, їх рухомості і постійному травмуванні капілярів полібласт диференціюється у фібробласт з подальшим розвитком між відламками сполучної тканини На місці перелому формується несправжній суглоб.

Третя стадія - процес активного укладання остеобластів по напрямку проростання капілярів. Відновлюється аеробний процес, зменшується кількість біологічно активних речовин (гістамін, брадикінін, серотонін), вирівнюється онкотичний тиск, збільшується синтез білка, наростає мінералізація колагенових фібрил.

Четверта стадія - формування пластинчатої кісткової структури, окістя, ендосту, кортикального шару під фізіологічним тиском м'язів, дозованим силовим навантаженням.

Порушувати процес репаративної регенерації можуть загальні чинники (хронічні захворювання, авітаміноз, період реконвалесценції, гіпоксія в високогірних районах. множинність травм, комбіновані ураження та інші) і місцеві (нестабільне співставлення відломків, або їх вторинне зміщення, значне пошкодження навколишніх м'яких тканин, судин, нервів, раннє навантаження на ангіогенну кісткову мозоль. Затримка та порушення; процесу репаративної регенерації внаслідок дії несприятливих загальних і місцевих чинників може відбуватися на кожній стадії.

6. Клініка переломів.

Розрізняють імовірні і достовірні клінічні симптоми переломів.

До імовірних симптомів відносяться: біль, припухлість, деформація, порушення функції, крововиливи Біль - постійна ознака перелому, посилюється при зміні положення кінцівки і зменшується при наданні спокою. Біль іноді е вирішальною ознакою при переломах ребер, малогомілкової кістки, кісток кисті тощо.

Деформація в ділянці перелому буває іноді значною з укороченням кінцівки, а при переломах під окістям, компресійних переломах її зовсім може не бути. Крім зміщення кісткових відламків деформація може бути обумовлена крововиливом в тканини, запальним ексудатом, пошкодженням м'яких тканин.

До достовірних симптомів відноситься патологічна рухомість відламків, кісткова крепітація, укорочення кінцівки (укорочення в порівнянні з попередньою довжиною). Патологічна рухомість відламків на протязі сегмента чітко визначається при діафізарних переломах, менше при переломах ребер, плоских кісток і відсутня при компресійних переломах.

Кісткову крепітацію потрібно перевіряти обережно, оскільки можна нанести додаткову травму м'яким тканинам і спричинити зміщення відламків. Для виявлення крепітації руками фіксують кінцівку вище і нижче перелому і зміщують то в один, то в інший бік. Поява хрусту між відламками є абсолютною ознакою перелому.

Діагноз перелому ставиться після вияснення обставин травми, детального огляду, пальпації, вимірювання довжини кінцівки і рентгенологічного обстеження в двох проекціях.

На рентгенограмах визначають наступні ознаки:

· порушення цілісності кістки на протязі з наявністю зміщення або без зміщення відламків;

· при переломах в ділянці епіметафізів наявність компресійного зміщення епіфізів, зниження їх висоти;

· порушення цілісності структури кісткових балок, ущільнення кісткової тканини;

· при переломах хребців - клиноподібна деформація тіл хребців і зменшення висоти тіла хребця спереду;

· порушення нормальної структури кістки при патологічних змінах через метастази пухлин, або первинної пухлини кісткової тканини, дистрофічних змінах тощо;

· в дитячому віці рентгенологічні ознаки - специфічні (переломи під окістям, епіфізіолізи), виникає важкість діагностики переломів епіфізів, метафізів при відсутності їх окостеніння.

7. Принципи лікування переломів на догоспітальному етапі.

При відкритих переломах з наявністю кровотечі необхідно її зупинити, (накласти Джгут, тиснучу пов'язку), ввести знеболюючі препарати (промедол, омнопон 2% - 2 мл,, розчин аналгіну 50% - 2 мл), змазати шкіру навколо рани настойкою йоду, накласти асептичну пов'язку і виконати транспортну іммобілізацію табельними шинами, підручними засобами, або використати автоіммобілізацію Для іммобілізації кісткових відламків чеобхідно зафіксувати два суміжних суглоби, а при переломах плечової або стегнової кістки три суглоби. Іммобілізація накладається поверх одягу і взуття потерпілого, між шиною і кінцівкою хворого кладеться м'яка ватно-марлева прокладка. При пошкодженні хребта хворого кладуть на тверду поверхню з валиком під ушкодженим місцем. При переломах кісток тазу потерпілого кладуть на щит з зігнутими нижніми кінцівками в колінних і кульшових суглобах. Під колінні суглоби кладеться валик значної висоти. Додаткові призначення виконуються потерпілому з урахуванням його загального стану.

8. Способи консервативного лікування переломів.

А. Лікування переломів за допомогою гіпсових пов'язок. Такому лікуванню підлягають переломи без зміщення відламків, або ті, яким необхідно провести закриту репозицію (співставлення) кісткових відламків, утримання їх в нерухомості на період утворення кісткової мозолі, включаючи ранню функцію пошкодженого сегмента.

Успіх співставлення кісткових відламків залежить від повноцінного знеболювання, яке знімає рефлекторне скорочення м'язів. В більшості випадків застосовується місцеве знеболювання методом введення 0,5 - 1% розчину новокаїну в гематому в місці перелому. Для цього зону перелому обробляють розчином йоду, інфільтрують шкіру новокаїном і, просовуючи голку до місця перелому новокаїн вводять в м'які тканини, потягуючи поршень шприца на себе для отримання крові з гематоми, в яку вводять до 15 мл новокаїну (при переломі плечової кістки, кісток гомілки), до 30 мл. (при переломі стегнової кістки) Якщо не отримано в шприці кров з гематоми, то голку спрямовують в іншому напрямку, оскільки введення новокаїну поза гематомою не дає знеболюючого ефекту. При недостатній місцевій анестезії застосовують загальне знеболювання.

Репозиція відламків — це усунення їх зміщення і точне співставлення по лінії перелому. Для усунення ротаційного зміщення відламків периферичному відламку слід надати правильного положення відносно подовжньої осі кінцівки. При переломах кісток передпліччя в середній і нижній третинах кінцівці надається середнє положення між пронацією і супінацією. Усунення кутового зміщення відбувається вирівнюванням дистального відламка і відновленням подовжньої осі кінцівки. Усунення зміщення відламків по довжині іноді потребує значних зусиль щоб пересилити тягу рефлекторно скорочених м'язів, особливо при репозиції відламків стегнової кістки Одночасно усовується і зміщення відламків по ширині протидією проксимального і дистального відламків.

Підсумовуючи вищевказану техніку співставлення відламків необхідно виділити, що основним принципом є співставлення дистального відламка по відношенню до проксимального.

Для утримпння співставлених відламків складаються гіпсовы пов’язки, які широко застосував в 50-х роках минулого сторіччя М.І. Пирогов.

При накладенні гіпосових пов’язок кінцівці надають середньо-фізіологічного положення. Для нижньої кінцівки (перелом стегнової кістки) – згинання в кульшовому і колінному суглобах під кутом 140 – 1500, для верхньої кінцівки (перелом плечової кістки) відведення плеча під кутом 600, згинання під кутом 300, і згинання передпліччя під кутом 900. Іммобілізація гіпсовою пов’язкою продовжується до часу зрощення перелому. Середні терміни зрощення переломів кісток наведені в таблиці №1.

Таблиця №1.

Локалізація перелому Термін іммобілізації (діб)
Ключиця Лопатка Малогомілкова кістка Плечова кістка Променева кістка Ліктьова кістка Обидві кістки передпліччя (діафіз) Наколінник Діафіз стегна Великогомілкова кістка Обидві кістки гомілки Шийка стегна 30-40 50-55 30-40 60-70 45-60 45-50 60-85 45-60 100-120 80-100 90-100 150-180

Метод постійного витягання.

Методом скелетного витягання лікуються косі, гвинтоподібні, суглобові, відкриті переломи кінцівок зі зміщенням відламків, переломи кісток тазу, шийного відділу хребта. Цей метод передбачає, як співставлення відламків, так і утримання їх до утворення кісткової мозолі. Репозицію дистального відламка слід направляти по осі проксимального, поступово збільшуючи вантаж для розтягу м'язів.

Для скелетного витягання потрібен набір стерильних інструментів: спиця Кіршнера, Ручна, або електрична дриль. Перед проведенням спиці проводиться пошарове знеболення '"кіри, підшкірної клітковини, м'язів, окістя 0,5% розчином новокаїну в місці припущеного иведення і виходу спиці. При переломі стегнової кістки спицю проводять через надвиростки або горбистість великогомілкової кістки. При цьому спицю проводять ззовні до середини. При переломах кісток гомілки - через п'яткову кістку виміром на 2 см. донизу від вершини зовнішньої кісточки і 1,5 см. назад. При переломі плечової кістки - через ліктьовий відросток, відступаючи на 2 см. від його вершини із середини назовні. Після виходу спиці з кістки в підшкірну клітковину шкіру проколюють вручну щоб спиця не намотала шкіри, а в місцях входу і виходу спиці фіксують стерильні марлеві кульки. Для попередження міграції спиці її закріплюють спеціальними фіксаторами на дузі Кірщнера спицю натягують, щоб вона не прогиналась і не прорізала м'які тканини, нижню кінцівку укладають в фізіологічному положенні на шині Белера, верхню - підвішують на апараті №1. Маса вантажу визначається масою хворого, розвитком м'язів, величиною зміщення відламків. Однак при переломах стегнової кістки величина вантажу дорівнює 15% від маси тіла, при переломах кісток гомілки - 10%, або дорівнює першій цифрі ваги хворого, а при переломі стегнової кістки ще додати половину цього значення.

Скелетне витягання дозволяє постійно спостерігати за кінцівкою, проводити рухи в суглобах, покращувати кровообіг в кінцівці. Цей метод називається функціональним.

У дітей до 5 років витяг проводиться за допомогою манжеток, які фіксуються до шкіри, цинкжелатиновою пастою Уна.

При переломах шийного відділу хребта використовується петля Гліссона, або спеціальна клема для витягу за голову.

9. Оперативне лікування переломів.

Розрізняють абсолютні і відносні показання для оперативного лікування переломів. Абсолютні показання - інтерпозиція м'яких тканин між відламками, ускладнені переломи (пошкодження кістковими відламками великих судин, нервів, головного або спинного мозку), відкриті переломи із значним пошкодженням м'яких тканин, внутрішньосуглобові переломи з порушенням конгруентності суглобових поверхонь.

Відносні показання - гвинтоподібні, косі, скалкові переломи, поперечні переломи плечової кістки, діафізарні переломи із зміщенням відламків по ширині.

Для остеосинтезу відламків використовуються металеві стержні (інтрамедулярний остеосинтез), пластинки (екстрамедулярний або накостний оетеосинтез), гвинти, апарати зовнішньої фіксації відламків (позавогнищевий компресійно-дистракційний спосіб), який використовується при відкритих переломах із значним дефектом м'яких тканин, супутніх запальних процесах, несправжніх суглобах та інше. Принципи остеосинтезу: точне співставлення відломків, стабільне їх утримання на весь період зрощення, рання лікувальна гімнастика - реабілітаційне лікування.

При відкритих переломах проводиться первинна хірургічна обробка рани, активне дренування рани з постійним промиванням її асептичними розчинами на протязі 8-10 днів, антибіотикотерапія.

Для утворення сприятливих умов зрощення переломів необхідне повноцінне харчування з включенням білків, вітамінів, мінералів (кальцію, фосфору).

10. Ускладнення переломів.

А. Ранні:

· шок;

· циркуляторні розлади, що призводять до гангрени кінцівки (підколінна ділянка при роздроблених переломах кісток гомілки);

· пошкодження нервів (променевого, загального малогомілкового);

· жирова емболія (частота 0,5-1%);

Б. Пізні:

· сповільнене зрощення відламків;

· формування несправжніх суглобів;

· дефекти кісток;

· остеомієліт;

· деформації;

· нейродистрофічні розлади;

· порушення функції в суглобах (контрактури, анкілози, обмеження рухів);

· укорочення кінцівки.

Сповільнена консолідація відламків характеризується наявністю рухомості в місці перелому, збільшенням терміну зрощення перелому в 1,5 - 2,0 рази, рентгенологічне є щілина між відламками, вільна прохідність кістковомозкового каналу відламків.

Несправжній суглоб характеризується можливою рухомістю відламків, більшим терміном зрощення в 1,5-2 рази, рентгенологічне - щілиною між відламками, склерозом і замощенням кістково-мозкового каналу.

Якщо лікування сповільненої консолідації можна продовжити консервативно (продовження іммобілізації, масаж, електрофорез, дозоване подразнююче навантаження кінцівки), то лікування несправжнього суглоба тільки оперативне - видалення сполучної тканини між відламками, розкриття прохідності кістково-мозкового каналу, фіксація апаратами зовнішньої фіксації, застосування кісткової ауто та алопластики.

Тема: Вивихи (2 години)


0441907493925165.html
0441978666747295.html
    PR.RU™