Тут спочиває

Іван семанюк

Марко черемшина 25.04.1927

На місці смерті письменника односельці встановили пам’ятний знак з написом: «На цьому місці у 1927 р. помер Марко Черемшина».

13 лютого 1948 р. виконавчий комітет Станіславської (тепер Івано-Франківської) обласної ради депутатів трудящих прийняв Постанову № 98 «Про відкриття літе­ратурно-меморі­ального музею Марка Черемшини», який був відкритий у Снятині 17 липня 1949 р., у власному будинку письменника. З часу відкриття музею до березня 1974 р. його директором була дружина письменника Наталія Семанюк.

27 квітня 1952 р., до 25-річчя від дня смерті письменника, у селі Кобаках відкрито пам’ятник письменникові (автори О. Здіховський, Й. Николишин). У селі відкрито музей письменника, а на батьківській хаті встановлено пам’ятний знак з написом:

В цьому будинку

Народився український

Письменник-демократ

МАРКО ЧЕРЕМШИНА

1874 – 1927

За ухвалою ЮНЕСКО, 13 червня 1974 р. у світі широко відзначали 100-річчя від дня народження Марка Черемшини. В УРСР ювілейні заходи відбувалися згідно з постановою ЦК КПУ і РМ УРСР «Про відзначення 100-річчя з дня народження Марка Черемшини» від 11.09.1973 р. В ювілейні дні у скверику поблизу музею у м. Снятині відкрито пам’ятник Марку Черемшині (скульптор – В. Борисенко, архі­тектор – М. Козак). З нагоди відзначання столітнього ювілею Марка Черемшини на фасаді будівлі колишнього Українського народного дому в Чернівцях (вул. Українська, 31) 9 червня 1974 р. встановлено меморіальну таблицю з таким написом:

«В цьому будинку в 1901 році віддруковано першу книгу видатного українського новеліста Марка Черемшини»

У м. Делятині, на фасаді будинку у якому впродовж 1906–12 рр. мешкав Марко Черемшина встановлено меморіальну таблицю з таким написом:

В цьому будинку жив

І працював в 1906–1912 рр.

Співець знедоленого гуцульського

Села, письменник-демократ

Марко Черемшина

(Іван Юрійович Семанюк)

1874–1927

У 1961 р. в цьому ж будинку відкрито меморіальну кімнату-музей Марка Черемшини.

З нагоди 125-річчя від дня народження Івана Семанюка розпорядженням Снятинської районної державної адміністрації (12.07.1999) засновано літературно-мистецьку премію ім. Марка Черемшини.

Найбільшою шаною пам’яті письменника стало видання його творів, які виходили друком понад 30 разів та перекладені на російську, німецьку, чеську, болгарсь­ку, молдавську, латвійську, кабардинську і білоруську мови.



До творчої спадщини Марка Черемшини належать художні твори, збірки «Карби», «Село за війни», «Верховина», «Парасочка», ранні оповідання, поезії, поезії в прозі, твори для дітей, художні переклади, літературно-критичні виступи, спогади, інформація про які коротко подаємо в біографічній довідці. Окрім художніх творів Марка Черемшини, на особливу увагу заслуговують автобіографія, щоденник, епістолярна спадщина, публіцистичні твори, некрологи, спогади про нього, які є цінними джерелами до вивчення життєвого та творчого шляху письменника.

До першоджерел вивчення постаті Марка Черемшини безперечно належить його автобіографія, якої є декілька версій. Перший варіант письменник написав 4 січня 1901 р. для всеукраїнської антології «Вік». Вперше вперше вона опублікована повністю у виданні творів письменника 1960 р. (с. 425–426). Другий, найповніший, варіант автобіографії Марко Черемшина написав у 1926 р. на прохання літературознавця Андрія Музички, який у 1925 р. почав працювати над книжкою про творчість письменника. Цей варіант автобіографії опублікований у виданні творів письменника 1987 р. (с. 344–351). Наприкінці життя письменник створив ще один варіант автобіографії під назвою «Моя біографія» із застереженням «Передрук заборонений». Однак з приміткою «За ласкавою згодою високоповажної дружини покійного друкується сей посмертний твір, гарний, блискучий і простий, як все, що вийшло з-під пера М. Черемшини» цей варіант автобіографії вперше був надрукований в «Літературно-науковому віснику» (1927, кн. 7–8, с. 198–205) та одночасно в журналі «Життя й революція» (1927, № 6, с. 350–355), пізніше увійшла до першої посмертної збірки письменника «Верховина» (1929, с. 185–197), а також до львівського повного зібрання творів письменника 1937 р. (т. 3, с. 143–153), передрукована у низці пізніших видань.

Описуючи свій життєвий шлях, письменник, так формулює своє життєве кредо: «Люблю поезію, писану і неписану, мальовану і немальовану, різьблену і нерізьблену. Люблю ритм зір на небі, голос життя на землі. Лютий я на все, що погане, брехливе і жалом кривди кусає».

Одним з найцікавіших елементів автобіографії є опис самого М. Черемшини, в притаманному для нього гумористичному стилі, своєї зовнішності та уподобань, що відкриває перед нами передусім людину, яка любить життя:



«Середнього зросту, кругла стать, хід енергійний і ще ритмічний, але за маєтками не біжу і не пропадаю. Твар під високим чолом ділиться на дві половинці: одна весела і промінна, а друга сувора і понура та темна як ніч. Очі міняться, раз голубі, раз зелені. Незабаром підуть за ними мої ще чорні брови та й стануть мінитися так, які мій чупер став сивіти. Ніс середній, а губи широкі, як у негра. Ноги дрібні, бо покинули постоли і забагли черевиків. Скептик до філософії, ентузіаст до мистецтва, природи і всього, що гарне. Більше пасивний, чим активний, хоть живо і невгавно шукаю, але не борець я. Швидко запалююсь, але і швидко остигаю. Нечестолюбивий, але свободолюбний. Не терплю ніякого ярма. Не люблю ні чисел, ні математики, ні грошей. Признаю, однак, потребу грошей, бо треба їх і моїй сім’ї… Люблю любість гарячу, як вогонь, таємничу, як море, принадну, як весна, гнівну, як грім у хмарах. Коли б мені дозволено було перемінитись в птаха, то вибрав би я собі жайворонка.»

Зазначимо, що такі характерні риси, описані в автобіографії, проявляв і в житті. Так, благородним вчинком письменника була передача свого гонорару у розмірі 516 польських злотих за перше радянське видання творів (1925 р.) Василеві Стефанику, фінансове становище якого було скрутним у той час. Гонорар же за другий том залишив Миколі Зерову за його працю з підготовки видання.

Заслуговують на увагу поодинокі публіцистичні розвідки письменника, зокрема «Відчит в 49-ті роковини смерті Тараса Шевченка», «Промова, виголошена в Снятині 14 лютого 1926 р. в залі міщанської читальні Равлюкові Василеві» та твори-спогади про Василя Стефаника й Антона Крушельницького. Цікавими є спогади Марка Черемшини про Юрія Федьковича та Івана Франка.

Безперечно вартісними першоджерелами для пізнання постаті Марка Черемшини є його листування з чисельними діячами, зокрема серед його адресатів були: О. Маковей, М. Павлик, С. Єфремов, В. Самійленко, В. Гнатюк, Д. Лукіянович, К. Гриневичева і О. Маковеєва, М. Зеров, А. Музичка, М. Голинський, О. Дорошкевич, А. Крушельницький, Я. Окуневський, М. Рудницький, а також редакції тих часописів, де публікувалися твори письменника. Епістолярна спадщина Марка Черемшини частково опублікована у львівському виданні (1937), окремі листи вміщено серед інших виданих творів (К., 1960, 1974) та в збірці «Новели. Посвяти Василеві Стефанику…» (К., 1987). Непрості сторінки життя письменника на окупованих територіях, зухвала поведінка окупантів – російського й автрійського війська, розкрито на сторінках його щоденника, де Марко Черемшина зафіксував події листопада 1914 – січня 1915 рр.

Життю, діяльності та творчій спадщині Марка Черемшини присвячено чимало досліджень. За життя письменника на його літературний доробок в кінці ХІХ – початку ХХ ст. з’явилися перші літературно-критичні, публіцистичні статті та відгуки М. Грушевського, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, О. Маковея, І. Франка. Впродовж 20 – 30-х рр. ХХ ст. на сторінках періодичних видань Галичини були опубліковані розвідки, у яких автори високо оцінили письменницьку та громадську працю Марка Черемшини. Значну увагу життєвому шляху та творчому доробку письменника приділили дослідники радянського періоду. У першому радянському виданні творів письменника «Черемшина Марко. Село вигибає. Новели з гуцульського життя» (1925, 206 с.) поміщено ґрунтовний нарис Миколи Зерова «Марко Черемшина і галицька проза» та замітку про мову Черемшини. У наступному радянському виданні творів письменника у двох книгах (1929) поміщено вступну статтю Миколи Зерова про життя і творчість, мову та бібліографію літератури Марка Черемшини. Наступні радянські видання містять певні біографічні матеріли про письменника. У львівському виданні творів письменника у трьох томах (вид-во «Ізмарагд», т. 1, 206 с.; т. 2, 246 с.; т. 3, 231 с.) є ґрунтовний коментар до художніх творів, бібліографічний матеріал про письменника та біографічна довідка.

Біографічні довідки про Марка Черемшину вміщені в «Енциклопедії українознавства», «Encyclopedia of Ukraine», «Українській загальній енцикльопедії», «Українській радянській енциклопедії», «Українському радянському енциклопедичному словнику», а також у інших енциклопедичних виданнях: Андрухів І., Арсенич П. «Українські правники у національному відродженні Галичини: 1848–1933 рр.»; Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. «Українські адвокати Східної Галичини», «Історія адвокатури України».

У 1934 р. побачив світ «Ювілейний альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові», в якому М. Волошин подає інформацію про адвокатську діяльність Івана Семанюка, його участь в українському громадському та правничому житті.

До 100-річчя від дня народження Марка Черемшини видавництво «Наукова думка» у 1974 р. випустило нове найповніше радянське зібрання творів письменника у двох томах (т. 1, 335 с., т. 2, 303 с.) з вступною статтею О. Засенка. Перший том містить художні твори: оповідання і новели із збірок циклів «Карби», «Село за війни», «Верховина» і «Парасочка». У другому томі зібрано посвяти Василеві Стефанику, ранні оповідання, поезію, художні переклади, літературно-критичні статті, спогади, автобіографію, уривки і незакінчені твори, листи. У ювілейний рік побачило світ ґрунтовне дослідження О. Засенка і В. Лесина про життя і творчість Марка Черемшини. Чимало біографічної інформації про письменника є у ювілейних виданнях, путівниках та статтях періодичної преси. Про нього знято фільм «Марко Черемшина» (1975), а дещо пізніше за його оповіданням «Сльоза» створено мультиплікаційну стрічку «Різдвяна казка» (1993, Укранімафільм). На окрему увагу заслуговують спогади про Марка Черемшину його дружини, де є згадки про різні аспекти творчого, громадського і побутового життя письменника. В. Стефаник присвятив Маркові Черемшині новелу «Нитка», а також спогад «Іван Семанюк», яка була надрукована у «Літературній Україні» (1971, 11 травня).

Різним аспектам діяльності та творчості письменника присвячені дослідження О. Баган, Т. Виноградника, Я. Галкіної, О. Гнідана, М. Голянич, Я. Гоян, А. Гречанюк, М. Грушевського, З. Гузар, І. Денисюк, Д. Донцова, В. Дорошенка, О. Засенка, М. Зерова, О. Івасюк, М. Карп’юка, М. Ковальчука, Н. Левчик, М. Легкого, В. Лесина, М. Литвина, Т. Лях, О. Маковея, В. Маланчука, Н. Мастин, В. Матвіїшина, Б. Мельничука, О. Мишанича, М. Мороза, А. Музички, Д. Осічного, Р. Піхманця, С. Процюка, О. Романця, І. Руснака, В. Сімовича, О. Слоньовської, М. Ткачук, Р. Чопика, Л. Шологон, Н. Шумило, М. Юрійчука, В. Яременка та ін. У 1928 р. вийшов друком життєпис Марка Черемшини, авторства Андрія Музички. У 1955 р. укладено короткий бібліографічний покажчик, присвячений Маркові Черемшині.

Творчості Марка Черемшини присвячено низку наукових дисертацій, як у радянський період (О. Засенко та ін.), так і в сучасний період (О. Бігун, В. Миронюк, Л. Назаревич, Н. Науменко). Щоденник відомого письменника став предметом наукового дослідження М. Федунь. Невідому епістолярну спадщину Марка Черемшини дослідили М. Крячок та Є. Пшеничний. Низку публікацій про життя та діяльність здійснив М. Гуйванюк, який по-новому розкрив погляди Марка Черемшини на українську національну ідею, дав критичну оцінку досліджень його щоденника, дослідив участь письменника в січовому русі Галичини і Буковини, здійснив перевидання цінних матеріалів про письменника та вперше опублікував заповіт Марка Черемшини. Участь Марка Черемшини у січовому русі Галичини і Буковини широко розкрито М. Гуйванюком у дисертаційному та монографічному дослідженні з цієї теми. У дослідженнях О. Павлишина зафіксовано обрання Івана Семанюка головою Снятинської повітової ради у період ЗУНР.

Цікавою є доля творчої спадщини, документів та бібліотеки Марка Черемшини, адже частина його архіву, за заповітом письменника, перейшла до сина Василя Стефаника – Степана, який передав всі ці матеріали видавництву «Ізмарагд» для підготовки видання 1937 р. Згодом ці матеріали надійшли до фондів бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Частина архіву письменника залишилася у дружини – Н. В. Семанюк, яка у 1954 р. передала його в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. До цього інституту були передані і всі ті матеріали, що належали С. Стефанику. Частина матеріалів письменника знаходиться у відділі рукописів Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського та Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові. У фондах літературно-мистецького музею Марка Черемшини у Снятині та с. Кобаках зберігаються чимало книжок з бібліотеки письменника, автографи ранніх перекладів, особисті речі та ін.

Твори


0446785197066553.html
0446844660675268.html
    PR.RU™